Ангелін, можливо, я не той, кого ти бачиш своєю опорою, але мені хочеться бути людиною, до якої ти можеш звернутися, коли тобі важко. Я знаю, що часто питаю щось банальне або не одразу знаходжу правильні слова. Це не через те, що я тупий (та я не тупий 😅). Просто іноді я не знаю, як краще почати розмову, хоча насправді хочу дізнатися, як ти, що в тебе на душі й чи можу я якось тебе підтримати.

Мені хочеться, щоб ти могла розповідати мені про все, що для тебе важливе. Про хороший день, якусь дрібницю, яка тебе розсмішила, або про те, що засмучує і не дає спокою. Я не завжди знатиму, що сказати, але готовий вислухати тебе, постаратися зрозуміти й бути поруч навіть у найважчий момент.

Я вже не пам’ятаю всіх деталей наших перших розмов до ранку, але пам’ятаю, як мені хотілося продовжувати з тобою говорити. Як знаходилися нові теми, як було шкода закінчувати розмову й іти спати. Мені хотілося б знову так проводити з тобою час — хоч щодня, коли нам обом цього хочеться. Говорити про все підряд, сміятися з якоїсь дурниці й поступово дізнаватися одне про одного більше.

Я далеко, і наші зустрічі можуть бути рідшими, ніж мені хотілося б. Часом дуже хочеться просто побачити тебе, обійняти й сказати все це особисто. Та зараз я хочу, щоб ти знала одну річ. За весь цей час моя любов до тебе жодного разу не згасла. Я досі тебе кохаю, Ангелін ❤️

Валентин